Їй – 19, вона – кулеметниця. Вражаюча історія військової Оксани Рубаняк

Їй – 19, вона – кулеметниця. Вражаюча історія військової Оксани Рубаняк, фото-1

Оксана Рубаняк з Івано-Франківщини – єдина жінка у взводі одного з підрозділів 72-ї ОМБр імені Чорних Запорожців. Дівчина навчалась у фаховому коледжі Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника – отримала диплом педагога з відзнакою. Мала бути вчителькою, проте…

— Оксано, розкажіть, як вирішили долучитись до лав ЗСУ? 

— Я росла в оточенні патріотів. Коли мені було 11 років, розпочалась російсько-українська війна, на фронт одним з перших пішов мій дядько. Він брав участь у боях за Іловайськ, унаслідок чого потрапив у полон. Згодом його звільнили. Нині він теж воює. Тож я маю з кого брати приклад. Зрештою, у мене багато друзів, знайомих, які захищають Україну на передовій. Крім того, я навчалась на військовій кафедрі ПНУ імені В. Стефаника. Коли розпочалось повномасштабне вторгнення Росії, я зрозуміла, що маю долучитись до ЗСУ. 

— Як батьки сприйняли таку новину? 

— Мама й тато дізнались, що я у ЗСУ, приблизно через два місяці. Їм розповіли родичі, які побачили моє фото в інтернеті. Тато зателефонував і перепитав, чи справді служу. Я зізналась. Тоді він сказав: “Уперед, доню! До перемоги!” Він знає: якщо я вже щось задумала, то мене ніхто не зупинить. 

— Чому вирішили стати саме кулеметницею?

— Не я обрала кулемет, а радше він мене. У новому підрозділі 72-ї ОМБр були вільні посади в кулеметному взводі, тому ми з хлопцями, з якими я товаришую, вирішили стати кулеметниками. 

— Як вчились стріляти? 

— На військовій кафедрі практики у мене не було, лише теорія. Стріляти з кулемета вчилась уже на полігоні. Для роботи з кулеметом потрібно три людини: стрілець, навідник і номер обслуги. Я — стрілець, але інколи з хлопцями міняємося обов’язками. До точки нас везе машина, далі хлопці несуть триногу і дугу, а я — два короби, вага одного — приблизно десять кілограмів. Плюс на тобі ж ще все спорядження. Звісно, важко, але даю з цим раду. Коли хлопці хочуть допомогти, я відмовляю. Сама справляюсь! 

— Як загалом почуваєтесь у компанії побратимів?

— Спершу я була сором’язливою, а тепер уже звикла до чоловічої компанії. Військові мені — як брати, а сприймають мене як сестру, а не особу для залицянь. Звісно, спершу жінку в армії сприймають як особу, котру треба захищати й оберігати, але в моєму випадку всі швидко зрозуміли, що я сама можу захистити і себе, й інших.

війна в Україні 2022
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Оцініть першим
(0 оцінок)
Поки ще ніхто не оцінював
2 перегляди в листопаді
Ніхто ще не рекомендував
Авторизуйтесь ,
щоб оцінити і порекомендувати